Історія справи

Постанова ВГСУ від 24.03.2015 року у справі №912/1668/13
Постанова ВГСУ від 24.06.2014 року у справі №912/1668/13

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 червня 2014 року Справа № 912/1668/13 Вищий господарський суду України в складі колегії

Овечкін В.Е. - головуючого, Чернов Є.В., Цвігун В.Л.за участю представників: тов "Компані "ГІДРОС" розглянув касаційну скаргу Ковальчук С.М. товариства з обмеженою відповідальністю "Компані "ГІДРОС" на постановуДніпропетровського апеляційного господарського суду від 27 березня 2014 рокуу справі№ 912/1668/13 господарського суду Кіровоградської областіза позовомтовариства з обмеженою відповідальністю "Компані "ГІДРОС"до Товариства з обмеженою відповідальністю "Розвиток альтернативного опалення - теплові енергетичні системи"проприпинення дії договору та стягнення 399 705, 42 грн.В С Т А Н О В И В:

Рішенням господарського суду Кіровоградської області від 17.12.2013 року (суддя Шевчук О.Б.) в задоволенні позову відмовлено повністю.

Рішення мотивовано відсутністю підстав для розірвання спірного договору та недоведеністю позивачем факту поставки продукції за договором №1705/1 від 17.05.2013 року.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 27.03.2014 р. (судді: Верхогляд Т.А., Білецька Л.М., Тищик І.В.) рішення господарського суду Кіровоградської області від 17.12.2013 р. залишено без зміни.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Компані "ГІДРОС" в касаційній скарзі просить постанову апеляційного господарського суду та рішення господарського суду першої інстанції скасувати з підстав порушення норм матеріального права, а саме: ст.ст. 525, 526, 599, 612, 625, 638, 692 ЦК України ст.ст. 175, 179 ГК України та процесуального права, а саме: ст.ст. 32, 33, 34, 43 ГПК України, прийняти нове рішення, яким позовні вимоги в частині стягнення суми основної заборгованості, пені, 3% річних та інфляційних збитків задовольнити у повному обсязі.

Скаржник вважає безпідставним висновок господарського суду про недоведеність факту отримання відповідачем товару на вказану у позові суму, ствержує, що підтвердженням факту отримання відповідачем товару згідно договору поставки обладнання є товарно-транспортні накладні ТОВ «Нова Пошта» з відміткою отримання вантажу, директором Відповідача Сачівкіним О.О.; товарно-транспортні накладні заводу виробника, з відміткою доставки товару на адресу Відповідача. Крім того, Відповідачем після отримання продукції зазначеної у Специфікації №1 від 17.05.13 та Специфікації №02 від 17.07.13, направлялась на адресу Позивача оригінали довіреностей виданих директору Відповідача Сачівкіну О.О., на зворотній стороні яких, вказувалось найменування продукції яку належить отримати та видаткові накладні з печаткою підприємства але без підпису уповноваженої особи. Оригінали довіреностей містять підпис директора ТОВ «РАО-ТЕС» Сачівкіна 0.0. які складені на бланках суворої звітності, у яких зазначений перелік продукції та номери саме тих рахунків фактур, за якими здійснювалось постачання продукції та скріплені печаткою підприємства, що підтверджує його отримання у відповідності до супровідних документів.

Скаржник не погоджується з висновком суду про неуклдаення договору, оскільки доводить, що направлення ним рахунку-фактури від 17 липня 2013 року за № 629, який є невід 'ємною частиною договору поставки, і містить всі його істотні умови, який поміж іншого посилається на рахунок-фактуру як документ відповідно до якого визначається насосне обладнання та комплектуючі, а так само вчинення з боку відповідача дій, які свідчать про схвалення умов, викладених в рахунку-фактурі, шляхом проведення попередньої оплати за поставлення товарів згідно цього рахунку, свідчить про досягнення сторонами згоди щодо всіх істотних умов, необхідних для чинності в цій частині договору поставки від 17 травня 2013 року за М 1705/1 та підтверджує його укладання.

Скаржник вважає необґрунтованими висновки судів першої та апеляційної інстанції про не доведеність обставин виконання ним свого обов'язку за договором № 1705/1 про постачання відповідачу насосного обладнання та його комплектуючих згідно специфікацій в строки та в порядку, передбаченому договором, оскільки такі суперечать дійсним фактичним обставинам справи, які не досліджено в сукупності.

Вищий господарський суд України, вивчивши матеріали справи, доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, а також відповідність висновків, що містяться в оскаржуваних постанові та рішенні, встановленим по справі фактичним обставинам та наявним у справі доказам, приходить до висновку про те, що судові акти судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції у зв'язку з наступним.

Судом встановлено, що між ТОВ "Компанія "ГІДРОС" (позивач) та ТОВ "РАО-ТЕС" (відповідач) укладено договір поставки обладнання №1705/1 від 17.05.2013 року.

За умовами договору позивач зобов'язується в строки та на умовах, викладених в договорі, поставити та передати у власність відповідача насосне обладнання та комплектуючі вироби (продукцію) у відповідності з рахунками-фактурами, специфікаціями та видатковими накладними, які являтимуть собою невід'ємну частину цього договору, а відповідач зобов'язується своєчасно прийняти продукцію та оплатити її вартість, вказану в рахунках-фактурах та видаткових накладних (п.1.1. Договору).

Відповідно до пункту 4.1 Договору покупець зобов'язаний здійснити оплату за продукцію в строки та в розмірі, вказаному в рахунках-фактурах, специфікаціях постачальника. Датою оплати є день зарахування коштів на поточний рахунок постачальника.

Продукція постачається покупцю на умовах попередньої оплати або з відстроченням платежу, про що вказується покупцем в замовленні на продукцію та підтверджується постачальником в рахунках-фактурах, специфікаціях (п.4.2. Договору).

Сторонами погоджено, що моментом передачі продукції вони вважають підписання уповноваженою особою відповідача видаткової накладної на підставі довіреності. (пункт 5.3. договору).

Відповідно до п.10.1. договору, отримання продукції відповідачем здійснюється по видатковим накладним, оформленим позивачем на підставі довіреності покупця. Підпис відповідача у видаткових накладних є підставою вважати, що відповідач отримав відповідну продукцію по кількості, якості та комплектності і ризик втрати продукції переходить до відповідача.

17.05.2013 року сторонами укладений додаток до договору №1 специфікація №1 від 17.05.2013 року, згідно до якого позивач зобов'язується в оговорені строки передати у власність відповідача продукцію, а відповідач зобов'язується прийняти та сплатити її.

Загальна вартість продукції по специфікації №01 складає 280 120 грн. 00 коп. Графік покриття заборгованості наступний: 03.06.2013 має бути сплачено покупцем 35000,00 грн., 09.09.2013 - 20000,00 грн., 29.10.2013 - 20000 грн., 29.11.2013 - 80000 грн., 26.12.2013 - 125000 грн.(п.1.2.3. додатку до договору №1).

17.07.2013 року сторонами підписано додаток №2 до договору поставки обладнання №1705/1 від 17.05.2013 року - специфікація №02, в якій зазначено, що позивач зобов'язується в оговорені строки передати у власність відповідача товар, а відповідач зобов'язується прийняти продукцію та сплатити її вартість у розмірі 201 786 грн. 00 коп. Умовами оплати є авансовий платіж в розмірі 65 000 грн. 00 коп. Вищевказана специфікація №2 скріплена печатками сторін, однак не підписана зі сторони ТОВ "РАО-ТЕС".

Судом також встановлено, що на виконання умов договору як передоплату відповідач сплатив на користь позивача 95120,00 грн.

Доводячи отримання відповідачем товару на загальну суму 481 906,00 грн, позивач посилався на видаткові накладні та довіреності.

Відмовляючи в позові господарські суди першої та апеляційної інстанцій визнали не підтвердженим факт отримання відповідачем товару, оскільки зазначені позивачем докази не відповідають вимогам, погодженим обома сторонами в п.п.5.3 та 10.1 договору поставки, а саме не містять підпису уповноваженої особи покупця на видатковій накладній; наявність особистого підпису або інших даних, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції вимагають і положення п.2 ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні"; надані позивачем товарно-транспортні накладні, що підтверджують відправку товару через ТОВ "Нова пошта" отримувачу Сачівкіну О.О., належним та допустимим доказом отримання товару відповідачем не являються; відомості податкового органу, копії податкових накладних, надані до позову, в розумінні погоджених сторонами положень договору також не є належним та допустимим доказом наявності заборгованості за отриманий товар.

Суд касаційної інстанції не погоджується з висновками про відмову в позові з мотивів недоведення факту отримання відповідачем товару та вважає, що вони не віповідають нормам матеріального права, враховуючи наступне.

Спір між сторонами стосується виконання умов договору поставки, а отже до предмету дослідження у даній справі входить встановлення обставин, пов'язаних з поставкою позивачем та отриманням відповідачем товару за договором, з підтвердженням цього відповідними документами.

Виходячи з умов договору, положень статей 655, 712 Цивільного кодексу України, між сторонами склалися відносини, що виникають з договорів поставки, які є різновидом договору купівлі-продажу, відносини за якими регулюються параграфом 3 розділу 3 Цивільного кодексу України і загальними положеннями цивільного законодавства про зобов'язання і договори.

Відповідно до пункту 2 статті 712 Цивільного кодексу України договір поставки є окремим видом договору купівлі-продажу, і положення регулюють правовідносини за договором купівлі-продажу застосовуються до договору поставки.

Статтею 692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

За приписами статті 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Належними слід визнавати докази, які містять відомості про факти, що входять у предмет доказування у справі, та інші факти, що мають значення для правильного вирішення спору. Допустимість доказів означає, що у випадках, передбачених нормами матеріального права, певні обставини повинні підтверджуватися певними засобами доказування або певні обставини не можуть підтверджуватися певними засобами доказування.

Скаржник стверджує, що одночасно з укладанням договору поставки обладнання, сторонами була підписана специфікація № 1, яка складає невід'ємну частину основного договору і є його додатком, відповідно до якої сторонами узгоджено перелік товарів, що підлягають поставці позивачем, загальну їх вартість, а також графік проведення відповідачем оплати за отримане обладнання.

Крім того, після укладання договору поставки обладнання, 17 липня 2013 року сторонами було узгоджено умови постачання обладнання відповідно до специфікації М 2, яка складає невід'ємну частину основного договору і є його додатком та містить відомості про обладнання, обов'язок поставити яке взяв на себе позивач.

Специфікація від 17 липня 2013 року була підписана позивачем із проставленням його печатки, в той час як відповідач лише скріпив специфікацію своєю печаткою, і не було проставлено підпису особи, яка уповноважена статутними документами відповідача на вчинення юридичних дій від його імені.

Як слідує зі змісту п. 1.1. Договору поставки за № 1705/1, Постачальник зобов'язується поставити та передати у власність Покупця насосне обладнання та комплектуючі вироби у відповідності з рахупками-фактурами, специфікаціями та видатковими накладними, які являтимуть собою невід'ємну частину цього Договору.

Крім того, в п. 4.1. Договору поставки за № 1705/1 передбачено, що покупець зобов'язується здійснити оплату за продукцію в строки та в розмірі, вказаному в рахунка-фактурах, специфікаціях постачальника.

Пунктом 4.4. Договору поставки за № 1705/1 передбачено, що ціною договору є сумарна вартість всієї продукції, що передається покупцю, протягом терміну дії цього договору, яка вказана в рахунках-фактурах, видаткових накладних.

В той час, відповідно до п. 5.2. Договору поставки за № 1705/1, поставка продукції здійснюється в строк, вказаний в рахунках-фактурах, специфікації та за умови своєчасного та повного виконання Покупцем вимог пунктів 4.1. цього Договору.

Як передбачено п. 4.2. Договору поставки за № 1705/1, продукція постачається покупцю на умовах попередньої оплати або з відстроченням платежу, про що вказується покупцем в замовленні на продукцію та підтверджується постачальником в рахунках-фактурах, специфікаціях.

Зі змісту положення п. п. 1.1, 4.1., 4.2., 4.4., 5.2. Договору поставки за № 1705/1 випливає, що специфікації не є єдиними документами, що містять істотні умови необхідні для підтвердження факту укладання в цій частині договору поставки, а натомість є лише одним із таких документів, поряд з рахупками-фактурами, відповідно до яких сторонами узгоджується перелік та комплектацію насосного обладнання, що поставляється і передається у власність відповідача, та порядок проведення оплати.

Не приймаючи до уваги надані позивачем докази суди разом з тим не врахували обставини наявності на товаросупровідних документах відтиску печатки відповідача.

При цьому, автентичність відбитку печатки відповідачем не оскаржені, докази звернення до компетентних органів із заявою про її втрату чи викрадення не представлені.

Таким чином, підстави вважати, що печатка відповідача перебувала у невідомих осіб, за відсутності відповідних повноважень, у суду були відсутні, однак мотивів відхилення цих обставин суд не навів.

Таким чином, суду слід було надати оцінку обставинам наявності печатки відповідача на видаткових накладних, встановити обставини одержання видаткових накладних у інший спосіб, ніж доводить позивач, зокрема, через особу, яка доставляла обладнання.

Умовами договору передбачено, що моментом передачі продукції сторони вважають підписання уповноваженою особою покупця видаткової накладної на підставі довіреності (п. 5.3. договору).

Відповідачем після отримання продукції зазначеної у Специфікації №1 від 17.05.13 та Специфікації №02 від 17.07.13, направлялась на адресу Позивача оригінали довіреностей виданих директору Відповідача Сачівкіну О.О., на зворотній стороні яких, вказувалось найменування продукції яку належить отримати та видаткові накладні з печаткою підприємства, але без підпису уповноваженої особи.

Оригінали довіреностей містять підпис директора ТОВ «РАО-ТЕС» Сачівкіна О.О. які складені на бланках суворої звітності, у яких зазначений перелік продукції та номери саме тих рахунків фактур, за якими здійснювалось постачання продукції та скріплені печаткою підприємства, що підтверджує його отримання у відповідності до супровідних документів.

Зазначеним обставинам наявності оригіналів довіреностей у позивача, саме по собі оформлення відповідачем довіреностей, що дають право на отримання товару суд оцінки не дав, мотивів відхилення цих доказів не навів.

Суд касаційної інстанції визнає невірнрими висновки суду апеляційної та першої інстанції, що видаткові накладні не можуть бути прийняті судом, як належні докази поставки-отримання продукції, оскільки в порушення умов п.п. 5.3, 10.1 Договору, п. 2 ст. 9 ЗУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» не містять підпису посадової особи, яка здійснювала господарську операцію, у зв'язку з чим не доводять факту поставки товару з огляду на таке.

Норми Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» дійсно містять вимоги щодо обліку господарських операцій на підставі первинних документів, а також вимоги до реквізитів вказаних документів.

Разом з тим, Закон не містить норм, що вказували б на юридичну нікчемність таких документів в наслідок недостовірності відомостей, їх неточності чи неповноти, а так само відсутності певних реквізитів в таких документах.

Тому, суд повинен надавати оцінку таким доказам як окремо так і в сукупності з іншими доказами, які вказують на обставини, що можуть підтверджуватися такими доказами.

17 липня 2013 року позивач, на підставі п. 5.1. Договору поставки, надав відповідачу рахунок-фактуру за № 629, підписану уповноваженою особою ТОВ «Компанія «Гідрос» та скріпленою його печаткою, на проведення оплати насосного обладнання та комплектуючих до нього, який включає вичерпний перелік, асортимент та кількість обладнання, на загальну вартість в сумі 273 786 грн., який є невід'ємною частиною договору поставки № 1705/1 та містить всі необхідні істотні умови.

На підставі рахунку-фактури від 17 липня 2013 року за № 629 та відповідно до п. 4.1. Договору поставки за № 1705/1, відповідач провів попередню оплату вартості обладнання, шляхом безготівкового зарахування коштів на розрахунковий рахунок позивача в установі банку: 31 липня 2013 року - в сумі 10 000 грн.; 6 серпня 2013 року - в сумі 20 000 грн.; 15 серпня 2013 року - в сумі 15 000 грн.; 16 серпня 2013 року - в сумі 5 000 грн.; 27 серпня 2013 року - в сумі 10 000 грн., що загалом становить 60 000 грн., про що свідчить довідка ПАТ «Укрсоцбанку» від 29 жовтня 2013 року за М 301.5-10/291013.

Зазначених обставин сплати коштів у розмірі 60 000 грн. на користь позивача відповідно до рахунку-фактури від 17 липня 2013 року за № 629 суд не врахував.

Таким чином суд не надав оцінки зазначеним обставинам, зокрема, чи можуть вони свідчити про вчиннення відповідачем дій по прийняттю товару, а також чи не свідчать вони про схвалення відповідачем досягнутої угоди про поставку.

Наведене має значення для правильності висновку щодо недосягнення сторонами згоди з істотних умов та визнанні договору неукладеним.

Відповідно до ст. 712 ЦК України, ст. 265 ГК України та п.1.1. Договору поставки від 17 травня 2013 року за № 1705/1, основний обов'язок позивача - є постачання та передання у власність відповідача обладнання, обумовленого договором, специфікаціями та рахупками-фактурами, не зважаючи на спосіб, порядок та умови такого постачання, якщо в подальшому відповідач вчинив дії в результаті яких прийняв товар, що свідчить про їх схвалення відповідачем.

Отже, відхиляючи вимоги позову з мотивів відсутності на видаткових накладних підпису уповноваженої особи відповідача та не підтвердження факту постачання товарів, визначеним сторонами в договорі способом, суди не надали повної, всебічної та об'єктивної оцінки всім обставинам справи, доказам, які в сукупності свідчать про взаємовідносини сторін щодо постачання обладнання.

Таким чином, судами попередніх інстанцій не були виконані вимоги ст. 43 ГПК України, відповідно до якої господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Оскільки передбачені процесуальним законом межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, судові рішення у справі підлягають скасуванню, із направленням справи на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

Таким чином, для правильного вирішення даного спору суду необхідно врахувати викладене, встановити усі обставини, що входять до предмета доведення такого позову, з'ясувати дійсні правовідносини, які склались між сторонами, та виходячи з установленого, застосувати ті норми права, якими вони регулюються.

Виходячи з викладеного, керуючись ст.ст. 107, 108, 1115, 1117, 1118, 1119, 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу задовольнити частково.

Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 27.03.2014 р. та рішення господарського суду Кіровоградської області від 17.12.2013 року у справі № 912/1668/13 господарського суду Кіровоградської області скасувати.

Справу передати на новий розгляд до господарського суду Кіровоградської області.

Головуючий, суддя В. Овечкін

судді Є. Чернов

В. Цвігун